Існує дуже широкий спектр як ефективних, так і неефективних виховних стратегій. Треба розуміти, що вся мудрість і любов у світі не завжди допомагають нам виховувати дітей так, щоб вони успішно дорослішали, знаходили незалежність і ставали лідерами за наявності відповідного потенціалу. Однак важливо дізнатись якомога більше про те, чому ми не можемо подужати виховання дітей – пестимо та шкодимо їм – не дозволяємо стати тими лідерами, якими їм судилось бути від народження.

Провідні фахівці у сфері лідерства відзначають сім основних виховних помилок, які перешкоджають дітям ставати лідерами – як власного життя, так і величезних підприємств.

1. Ми не дозволяємо нашим дітям ризикувати

Ми живемо у світі, який на кожному кроці попереджає нас про небезпеку. Таке упередження, як «безпека насамперед», підсилює наш страх утратити дітей, тому ми робимо все від нас залежне, щоб захистити їх. Це, урешті-решт, наш обов'язок, але так ми, на жаль, ізолюємо їх від здорових проявів ризикованої поведінки, що в результаті має на них негативний вплив. Психологи виявили, що коли дитина не гуляє на вулиці й ніколи не збиває коліна, у дорослому віці в неї часто розвиваються фобії. Діти повинні падати, щоб дізнатися, що це нормально; підліткам необхідно іноді розривати відносини із хлопцем або дівчиною, щоб оцінити емоційну зрілість, яка потрібна для тривалих відносин. Якщо батьки виключають з дитячого життя будь-який ризик, це, швидше за все, призведе до високого рівня зарозумілості й низької самооцінки майбутніх лідерів.

2. Ми занадто швидко приходимо дітям на допомогу

Сьогоднішнє покоління молодих людей не розвиває деяких життєвих навичок, якими володіли діти тридцять років тому, бо сучасні дорослі постійно втручаються в життя своїх дітей і вирішують проблеми замість них. Коли ми занадто швидко приходимо їм на допомогу і зловживаємо своєю батьківською «підтримкою», то позбавляємо своїх дітей здатності самостійно справлятись з труднощами й розв'язувати свої власні проблеми. Це недалекоглядне виховання, воно взагалі не розвиває лідерські якості дитини – її здатність справлятись без сторонньої допомоги. Рано чи пізно, діти звикають до того, що їх постійно хтось рятує: «Якщо я не впораюсь або не досягну мети, батьки згладять цю ситуацію й допоможуть мені уникнути будь-яких наслідків мого вчинку». Хоча насправді це взагалі не схоже на те, як улаштований світ, отже, позбавляє наших дітей можливості стати компетентними дорослими людьми.

3. Ми занадто захоплюємось нашими дітьми

Рух за розвиток самооцінки дітей почався досить давно, але прижився в нашій шкільній системі в 1980-х роках. Відвідайте дитячі змагання, і ви побачите, що, виявляється, перемагають усі. Менталітет типу «Кожен гідний перемоги/кубка/призу» примушує наших дітей відчувати себе особливими, але сучасні дослідження доводять, що такий підхід призводить до непередбачених наслідків. Діти в кінцевому результаті помічають, що лише мама й тато думають, що вони «класні», а більше ніхто. Вони починають сумніватись в об'єктивності своїх батьків; так, у даний момент вони відчувають себе чудово, але це ж не відповідає реальності. Коли ми занадто захоплюємося своїми дітьми й ігноруємо їх погану поведінку, вони, врешті-решт, учаться шахраювати, перебільшувати, брехати й уникати складної реальності. Вони просто виявляються не привченими сміливо дивитись в обличчя труднощам.

4. Ми дозволяємо почуттю провини заважати розвитку лідерських якостей

Ваша дитина не повинна любити вас щохвилини. Ваші діти можуть упоратись зрозчаруванням, але вони не зможуть упоратись з тим, що ви постійно балуєте їх. Тому кажіть їм «ні» або «не зараз», і нехай вони поборються за те, що насправді цінують, і за те, що їм дійсно необхідно. Батьки, як правило, дають дітям те, що вони хочуть в якості винагороди, особливо коли в сім'ї є кілька дітей. Коли одна дитина робить щось позитивне, ми вважаємо, що хвалити й нагороджувати одну її несправедливо. Але це неправильний підхід, оскільки він не дає можливості пояснити дітям, що успіх людини залежить від її власних зусиль, хороших учинків і добрих справ. Будьте обережні, не привчайте дітей до походів у магазин іграшок за кожну хорошу оцінку. Якщо ваші відносини засновані на матеріальній винагороді, діти не будуть відчувати ні внутрішньої мотивації, ні безумовної любові.

5. Ми не ділимось з дітьми досвідом власних помилок

Енергійні підлітки готові розправити крила назустріч дорослому життю, їм належить пробувати все самим. Ми як дорослі повинні сприяти їм у цьому, але це зовсім не означає, що ми не можемо допомогти їм орієнтуватись на життєвому шляху. Діліться з дітьми помилками, яких ви припустились в їхньому віці, щоб вони навчились робити правильний вибір. (Уникайте розповідати дітям про свої негативні «уроки», пов'язані з палінням, алкоголем, наркотиками й т. п.). Крім того, діти повинні бути готові переживати невдачі й наслідки своїх рішень. Поділіться з ними своїми переживаннями в подібних ситуаціях, спонукальними мотивами своїх дій і засвоєними вами уроками. Ми повинні не лише впливати на наших дітей, ми повинні впливати на них найкращим чином.

6. Ми плутаємо поняття «високий інтелект», «обдарованість» і «зрілість»

Високий інтелект часто використовують в якості запобіжної зрілості дитини, і в результаті батьки вважають, що інтелектуально розвинена дитина готова до дорослого світу. Це не той випадок. Деякі професійні спортсмени та знамениті голлівудські зірки володіють неймовірним талантом, але разом з тим потрапляють у публічні скандали. Той факт, що обдарованість є в одному аспекті життя дитини, не означає, що нею наповнене все її життя. Не існує чарівного «віку відповідальності» або випробуваної інструкції про те, коли дитині необхідно надавати ту чи іншу конкретну свободу, але хороше правило каже, що треба брати до уваги прояви поведінки інших дітей того ж віку. Якщо ви помічаєте, що вони більш самостійні, ніж ваша дитина, отже, ви затримуєте розвиток її незалежності.

7. Ми не практикуємо того, що проповідуємо

Обов'язок батьків полягає в тому, щоби подавати приклад того життя, яким ми хочемо, щоб жили наші діти, допомагати їм у розвитку сильного характеру та ставати надійними людьми,відповідальними за свої слова та вчинки. Як господарі в домі ми іноді лише кажемо прочесність – наша брехня на благо, розкрившись, повільно руйнує дитячий характер. Слідкуйте за своїм навіть найнезначнішим етичним вибором, – тим, який можуть помітити сторонні, оскільки ваші діти також його помітять. Якщо ви, наприклад, не хитруєте, не викручуєтесь, вони будуть знати, що для них це також неприйнятно. Показуйте дітям, що означає самовіддано й радісно віддавати себе іншим людям, беручи участь у благодійних проектах і громадських роботах. Нехай після спілкування з вами люди стають трішки краще, і ваші діти неодмінно звернуть на це увагу, візьмуть до відома й будуть робити те ж саме.